Голова координаційної ради ВГО «Асоціація безпеки дорожнього руху» Олександр Скибінецький

Безпека на дорогах – проблема національна

У спеціальному звіті Світового банку на тему «Протистояння «смерті на колесах»: аспекти безпеки дорожнього руху в Європі та Середній Азії» зазначено, що в найближчі роки кількість автотранспортних засобів на шляхах лише зростатиме, рух стане інтенсивнішим. І якщо не вжити ефективних і комплексних заходів, то країни європейського й азійського континентів, зокрема й Україну, очікують дедалі більші людські втрати від ДТП.

Згідно з соціологічними дослідженнями, проведеними в Україні на замовлення Міжнародного фонду «Єдиний світ», 75 відсотків наших співвітчизників не задоволені нинішньою ситуацією на українських шляхах. Які тенденції сьогодні домінують на дорогах України і світу, яким чином можна зменшити на них аварійність, яка роль у цьому державних структур і всього суспільства – ось головні теми розмови з головою  Координаційної ради Всеукраїнської громадської організації «Асоціація безпеки дорожнього руху», народним депутатом України Олександром Скибінецьким.

Жезлом автоінспектора проблему не розв’язати

– Олександре Матвійовичу, нещодавно Ви зініціювали внесення змін до Закону України «Про основи національної безпеки України», запропонувавши віднести безпеку дорожнього руху (БДР) до пріоритетів національної безпеки. Чим це зумовлено?

– Останніх два-три роки я доволі серйозно займаюся цією проблемою і можу цілком відповідально стверджувати: стан аварійності на вітчизняних дорогах є просто катастрофічним. За показниками смертності від ДТП наша країна посідає п’яте місце в Європі. А точніше – щороку на українських шляхах гине в середньому близько п’яти тисяч осіб, до 40 тисяч зазнають травм, а то й стають каліками. Для того, щоб зрозуміти, яких масштабів набрало це лихо в нашій країні, наведу такі порівняння. Якщо у Швейцарії на один мільйон жителів в аваріях на дорогах щороку гине 49 осіб, у Німеччині – 62, то в Україні – 152. Вловлюєте різницю?

За підрахунками Світового банку, економічні збитки України від аварійності на дорогах становлять приблизно 5 мільярдів доларів США на рік. «Економічна вартість» смертей і поранень сягає 1,4 відсотка ВВП за українською методикою обчислення і 3,5 відсотка – за міжнародною. Для необізнаних додам, що це доволі значні втрати у порівнянні з тими, яких зазнають інші європейські країни.

Правда, торік число загиблих на вітчизняних дорогах зменшилося до чотирьох з половиною тисяч осіб – Але хіба то мало? Ця проблема буквально волає про те, що вона несе загрозу національній безпеці, що на неї треба звернути увагу на загальнодержавному рівні.

Тому я з чистою совістю й запропонував цей законопроект.

– Отже, виходить, що безпекою дорожнього руху в Україні сьогодні займаються неефективно. Чому?

– Бо на високому рівні немає розуміння того, що це проблема аж ніяк не відомча, тобто – не тільки міліцейська.

Адже у нас міцно вкоренилася думка, що безпекою дорожнього руху має перейматися автоінспекція. Звісно, від її професіоналізму й ініціативи багато дечого залежить. Та міліція лише власними зусиллями цієї проблеми ніколи не розв’яже. Це комплексна проблема.

Вона стосується не тільки водіїв та власників автоінспекторського жезла. Але і пішоходів, і медиків, які рятують життя потерпілим у ДТП, і педагогів, які виховують підростаюче покоління, і Міністерства з надзвичайних ситуацій, і органів самоврядування, які відповідають за наявність дорожніх знаків та розмітки на дорогах, і тих відомств, які прокладають шляхи… Одне слово, багато хто має докладати рук до того, щоб наші дороги стали безпечними.

Саме з цією метою і запропоновано доповнити статті 7-8 Закону України «Про основи національної безпеки України» новими положеннями стосовно визначення загрози національній безпеці від зростання аварійності на автомобільних дорогах, а також надати цій проблемі статусу одного з основних напрямків державної політики з питань національної безпеки. На мій погляд, узаконення цих змін дасть істотний поштовх до того, щоб наблизити вітчизняне законодавство про дорожній рух до законодавства країн Європейського Союзу, посилити профілактику аварійності на українських шляхах. А отже – підвищити рівень безпеки дорожнього руху, мінімізувати соціально-економічні наслідки від ДТП.

Довідково.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, на автомобільних дорогах нашої планети щорічно гине майже 1,3 млн осіб, близько 50 млн – отримують травми. ВООЗ прогнозує, що в 2020 році ДТП займатимуть третє місце серед причин втрати здоров’я після серцево-судинних захворювань та тяжких депресій. Генеральна Асамблея ООН 2 березня 2010 року прийняла резолюцію, якою проголосила 2011 –2020 роки Десятиліттям дій з безпеки дорожнього руху.

І, звісно, вся ця комплексна діяльність має кимсь координуватися, чого у нас, на жаль, досі немає. Як і немає національної програми з безпеки дорожнього руху. Саме тому я уже вкотре з трибуни Верховної Ради порушив це питання. І звернувся з депутатським запитом до Президента і Прем’єр-міністра України: треба нарешті визначити, хто персонально на урядовому рівні несе відповідальність за розв’язання цієї загальнодержавної проблеми, яка, без перебільшення, набрала характеру національного лиха? Хто має об’єднати зусилля різних міністерств і відомств однією програмою, однією метою? Хто і як повинен контролювати виконання цієї важливої програми та відповідати за її конкретну реалізацію? На жаль, знову все закінчилося на міліції. Адміністрація Президента доручила Кабінету Міністрів, той – МВС, а звідти вже надійшла заспокійлива відписка: мовляв, у нас за минулий рік зменшилась кількість загиблих і покалічених майже на 50 відсотків. І що з того? Що зменшилося, то добре. Але це аж ніяк не знімає цієї проблеми з порядку денного. Адже йдеться не про тенденцію, а лише про один рік. І хто зна, як складатиметься ситуація цього року. Бо я щодня їжджу або сам за кермом, або поруч з водієм і бачу, що нічого на дорогах не змінилося. Мажори та інші «круті» як їздили, так і їздять – ні на кого не звертають увагу. Часто можна бачити, як нахабні водії ганяють по узбіччях і тротуарах, виїжджають на зустрічну смугу, не зупиняються перед «зеброю», на яку вже ступили пішоходи… І те, що торік зменшилася кількість жертв, – аж ніяк не заслуга Державтоінспекції, бо всім очевидно, що діяльність її представників на дорогах сфокусована не на створенні умов для безпечного руху і попередженні ДТП, а на каральній функції та збиранні грошей з водіїв.

Тому в даному разі я не спішив би бити в литаври. Бо всіх нас очікує величезна робота, щоб кардинально змінити в позитивний бік ситуацію на вітчизняних дорогах.

Вчитися є у кого. Було б бажання

– Загалом безпека дорожнього руху – проблема не тільки українська, а й світова. Та досвід багатьох розвинених країн переконує, що її можна успішно розв’язувати. І Ви, мабуть, на власні очі це бачили, перебуваючи у закордонних відрядженнях, спілкуючись зі своїми зарубіжними колегами?

– Бачите, цією проблемою цивілізовані країни серйозно, на державному рівні, займаються вже не менше півстоліття. Бо давно усвідомили загрози, що несе з собою тотальна автомобілізація, якщо нехтувати безпекою. Такі країни як Велика Британія, Німеччина ставлять перед собою доволі амбіційне завдання: звести травматизм на дорогах практично до нуля. І там, як і в скандинавських країнах чи у Франції, за рахунок комплексних заходів, починаючи з навчання у дитсадках і закінчуючи строгим контролем з боку дорожньої поліції, добиваються разючого ефекту. Для цього напрацьовані та втілюються в життя комплексні програми практичних заходів, в основу яких покладено розуміння того, що проблеми треба розв’язувати системно, через державну політику, а не покладаючись на якесь окреме відомство. Бо там, за кордоном, передусім виховують водіїв. Застерігають, попереджують, вимагають… До того ж, якщо тебе попередили за якесь порушення, то обов’язково заносять цю інформацію у комп’ютер. І якщо наступного разу недисциплінований водій знову порушує правила дорожнього руху, то його очікує і жорсткіше покарання, яке вже не обмежується лише виховною розмовою. А у нас серед народу вже побутує жарт, що Державтоінспекція – це агенція з продажу протоколів за перевищення швидкості. Смішно і сумно водночас.

Ось буквально учора на одному з телеканалів я випадково побачив сюжет про те, як перебудувала свою роботу державтоінспекція у Грузії. Любо-мило дивитися і слухати.

– Хоча там ще донедавна хабарництво процвітало не менше, ніж в Україні…

– Абсолютно. Але для того, щоб боротися із цим злом, потрібні політична воля і бажання щось змінити на краще. Ось чому Всеукраїнська асоціація безпеки дорожнього руху – чи не єдина вітчизняна громадська організація, яка намагається поставити на належний рівень питання про комплексний підхід щодо розв’язання цієї проблеми.

– Які найголовніші ініціативи реалізовуватиме Асоціація протягом нинішнього року?

– Це вже традиційний щорічний тиждень з безпеки дорожнього руху, який відбудеться восени, творчий конкурс серед ЗМІ на краще висвітлення цієї проблематики, проект «Безпечна дорога»…

Асоціація взяла якнайактивнішу участь в урочистому відкритті Десятиліття дій з безпеки дорожнього руху, яке стартувало 11 травня цього року.

– Чи реально впродовж Десятиліття дій з безпеки дорожнього руху суттєво поліпшити ситуацію на вітчизняних дорогах?

– Звичайно, можна. Тим паче, що світова спільнота активно долучилася до розв’язання цієї вкрай актуальної проблеми. Саме Генеральна Асамблея ООН 2 березня 2010 року прийняла резолюцію, якою проголосила 2011-2020 роки Десятиліттям дій з безпеки дорожнього руху. Мета цієї загальносвітової акції – стабілізувати, а відтак і скоротити прогнозований рівень смертності від ДТП на дорогах нашої планети через активізацію діяльності на всіх рівнях: від національного – до глобального.

– І наостанок – про гроші. Чи точніше – про те, де їх узяти? Пригадуєте одне з правил Мерфі: про що б люди не говорили між собою, все зводиться до грошей. Отже, де взяти кошти для того, щоб наші шляхи стали безпечними, щоб ми не тримали на континенті сумне лідерство за людськими втратами на дорогах? Адже на державне фінансування надій мало. Чи не так?

– Держава має перейматися цією проблемою, постійно тримати її на контролі. І, звісно, фінансувати урядові програми, пов’язані із зміцненням безпеки дорожнього руху. Але ті ж державні програми мають бути виписаними не у формі певних побажань і декларацій, як то нерідко у нас роблять, а базуватися на конкретних розрахунках. Так працюють у країнах Євросоюзу, таким шляхом пішли й у деяких країнах СНД, наприклад, у Вірменії. Я знайомий з програмою наших закавказьких друзів, як і з аналізом та фінансовими розрахунками, які передували появі цього державного документа.

У нас, в Україні, за дорученням Президента Кабінет Міністрів теж підготував проект такої програми. Але там відсутні фінансові розрахунки. І один-єдиний рядок про те, що у Держбюджеті для цих потреб коштів немає. Тож виникає слушне запитання: а кому потрібна така, з дозволу сказати, програма?

Та крім держави, у зміцненні безпеки на дорогах зацікавлені і бізнесові структури. Скажімо, ті ж страхові компанії. Наскільки я знаю, вони готові давати гроші. Але під конкретні справи, добре розписані програми. Є в нас і благодійники, які переймаються тим, що відбувається на вітчизняних шляхах. Не треба забувати і про міжнародні організації. Такі як Світовий банк, який постійно фінансово підтримує різні проекти у сфері безпеки на дорогах. Та знову ж таки ті, хто дає гроші, хочуть знати: куди конкретно потраплять їхні кошти, хто відповідає за їх ефективне використання? Щоби знову не вийшло як у нас часто трапляється: гроші десь розчинилися-щезли – і жодних кінців неможливо знайти.

Для того, щоб зробити безпечними наші дороги, щоб звести до мінімуму аварійність, маємо об’єднати зусилля державних і громадських структур, суб’єктів господарської діяльності, які задіяні у розбудові доріг та шляхової інфраструктури, виробників автомобілів та паливно-мастильних матеріалів, автоперевізників і страховиків, науковців і журналістів… Одне слово, це справа не тільки міліцейська, а загальнодержавна, усього суспільства.

Розмову вів Володимир Краснодемський

Джерело: dk.stop-street.org.ua від 23.05.2011 р. (pdf файл 2,01 МБ)

Фото: kommersant.ua, dk.stop-street.org.ua